Миколаївська церква

Серед величних храмів Густинського монастиря першою з боку Прилук прихожанина зустрічає Миколаївська надбрамна церква. Це споруда, що об’єднує у своїй архітектурі браму, церкву та дзвіницю. Історія її заснування сягає першої половини ХVІІ ст. 

Досить побіжно про неї згадує Павло Алепський, який відвідав Густинський монастир 1654 року: «Від Прилук до Густинського монастиря близько однієї великої милі. А полиск п’яти бань його Троїцької церкви бачиш уже звіддалеки. Ще й не доїхали до монастиря, як довелося спуститися в долину вузьким шляхом та густим садом, де росли горіхи, вишні й сливи. Поблизу монастиря побачили великий став із млинами на греблі, колію тут вимощено хмизом (мабуть, баюри, вимиті дощами), і їхати нею нелегко. Дорогою до монастиря ми поминули, маючи її в праву руку від себе, гарну церкву в ім’я Святого Миколи. Там, як оповідають, раніше був монастир; коли ж він згорів, його перенесли на нинішню місцину. Зовні він має дві дерев’яні стіни й два рови; над ворітьми височить гарна дзвіниця з величезними, вельми коштовними дзиґарями. Тут наш владика патріарх вийшов з карети. Архимандрит, панотці й диякони в пишних, ніби царських, шатах зі свічками, корогвами, хрестами та божественними іконами вийшли його зустрічати. Ми увійшли до монастиря Святої Трійці». Як бачимо, дерев’яна Миколаївська церква , яка на той час розташовувалась на місці старого монастиря, уже існувала. На жаль, більш точної дати її заснування, ні який вона мала вигляд, поки що не вдалось відшукати. Церква,певно, проіснувала до кінця сторіччя, бо вже у 1693-1708 роках за кошти прилуцького полковника Дмитра Горленка була зведена нова надбрамна кам’яна церква в ім’я Святого Миколая. Її спорудили над широкими воротами, які називали Микільські.

Дмитро Горленко дуже любив Густиню, тому, окрім розбудови обителі, він заповідав аби його поховали саме в стінах монастиря, поруч із прахом його батька прилуцького полковника Лазара Горленка. Згодом у стінах обителі були поховані й інші представники цього роду. Серед Горленків був і той, хто, за матеріалами В.Пархоменка, у 1759-60 роках керував монастирем – це архімандрит Митрофан Горленко, брат Іоасафа Бєлгородського (Якима Андрійовича Горленка).

Майже дві сотні років у монастирі звучав церковний спів, проходили богослужіння. Люди несли сюди всі радості свої й жалі та вірили, що тут їм допоможуть, підтримають, розрадять. Але в кінці ХVІІІ ст. монастир закрили, перестали лунати дзвони, занепали монастирські храми.

Саме в такому жалюгідному стані побачив Густинську обитель Тарас Шевченко, який приїхав сюди в 1845 році, через рік після другого відкриття монастиря. Серед змальованих ним храмів була й Миколаївська церква. На малюнку«Брама в Густині. Церква св. Миколая» видно, що це квадратна в плані двоповерхова споруда, перший ярус якої – широкі ворота, другий поверх – церква св. Миколая із гранчастим напівзруйнованим куполом. Як бачимо, споруда потребує відбудови. Пройшло зовсім небагато часу і церква постала в новій архітектурній подобі. Відбулось це за архімандрита Гермогена, який управляв монастирем з 1852 по 1859 роки. Він завершив розпочату ще Варсонофієм перебудову церкви, звівши на старих стінах ще два яруси пірамідальної дзвіниці.Довжина й ширина дзвіниці 14,3 м., у верхньому ярусі містились дзвони. Вікна й ніші розміщені в декілька ярусів, різні за формою, влаштовані у відповідності з традиціями мурованої архітектури Лівобережжя.

7 травня 1890 року, за ігуменства архімандрита Нектарія (1887-1893рр.), була освячена оновлена церква Святого Миколая. Місцевий краєзнавець М.Куриленко писав:«На престол був покладений старовинний антимінс, 1763 р., посвячений 6 квітня Рафаілом, митрополитом Київським. Старовинний іконостас був пожертвуваний монастирю Хрестовою архієрейською церквою міста Полтави. Під Миколаївською церквою були ворота, що називались святими Нікольськими воротами. На дзвіниці було 8 дзвонів.Перший – великий дзвін. Скільки він важив – невідомо. На ньому був напис: «Сей дзвін вилитий у богоспасительному граді Києві за держави імператриці Катерини Олексіївни. Вилив сей дзвін майстер Петро Романовський (1765 р.)». Великий дзвін після закриття монастиря було відправлено в Богородичну церкву містечка Воронки. Коли монастир був знову відкритий, дзвін повернули в Густиню. Другий важив 51 пуд 30 фунтів. На ньому – напис: «Сей дзвін перелитий в закритий Густинський монастир до церкви Свято-Троїцької на казенний рахунок протоієрея Іллі Бодянського (1822 р.), зроблений у граді Києві на заводі Павла Романовського». Третій дзвін важив 8 пудів 20 фунтів, 4 – пуд 39 фунтів, 5 – пуд 25 фунтів, 6 – 34 фунти,7 – маленький, 8 – маленький. Решта чотири дзвони були подаровані поміщицею Уляною Селівановичевою. Над дзвіницею піднімався високий пірамідальний купол, а над ним – шар і хрест, позолочені в червоне золото. Висота дзвіниці – 76 аршин. На дзвіниці були встановлені годинникові циферблати з усіх чотирьох боків. На третьому поверсі були встановлені вікна для захисту склепіння церкви від снігу та дощу. Після закриття монастиря годинник вивезено в Чернігів і встановлено на будові чоловічої семінарії».

Трагічні часи пережив монастир у ХХ столітті, його двічі закривали, тим самим сприяли занепаду та руйнації обителі. Миколаївська надбрамна церква, переживши роки розвалу, попри все, вистояла, і сьогодні вона є окрасою Густинського Свято-Троїцького монастиря. У 2000 році, за настоятельства ігумені Віри, її реставрували, і нині Миколаївська надбрамна церква з дзвіницею знаходяться в тому вигляді, у якому повинен бути Божий храм.

Старший науковий співробітник
Прилуцького краєзнавчого музею ім. В.І.Маслова
Біленко Ірина