Свято-Троїцький собор

“Такі споруди виникають тільки тоді, коли митець оволодіє вершиною професійної майстерності, а художня думка суспільства сягає зеніту”.

Г. Н. Логвин

Заснована ще у 1600 році на землях князів Вишневецьких ця свята обитель нині стала оплотом православ’я, взірцем добра та місцем, де кожна жива душа відчуває спокій та Божу благодать. За чотири століття життя монастир неодноразово закривали, спустошували, храми зазнавали руйнації, але через важкі роки занепаду він знову і знову підіймався, поставав у всій своїй величі та красі.
Центральною спорудою монастиря є неповторний витвір людських рук – кам’яний Троїцький собор.
Вперше в історичних документах Троїцька церква згадується 1614 року. За кілька років до цього на благословенних Приудайських землях з’явився ієросхимонах Іоасаф зі своїми учнями Єфимієм та Геннадієм. Сподобавши Густинський півострів, вони вирішили, що саме тут буде споруджено святу обитель. Промайнув час, і на цій землі виросла дерев’яна церква, поступово з’являлась братія. В літописі Густинського монастиря читаємо: “.. почали будувати церкву малу на ім’я пресвятої живоначальної Тройці, в році 1614. Перебуваючи у святій обителі, вони те все своїми руками робили, в численних трудах та подвигу, як могли, всі перебували, нестачу терпіли, здобуваючи собі від православних християн харч та одежу, в бідності своїй завше дякували Богу”. Згодом зусиллями ченців була збудована нова дерев’яна церква Святої Трійці, про що монастирський літописець записав: “…церкву святої живоначальної Тройці у святій цій обителі Густинській сприянням пресвятого утішного Паракліта створили вельми красну, з усілякими зуграфськими прикрасами якогось року; всілякої краси начиння їй надали – від основи аж до верху. Ігумен же тоді там був, коли почали споруджувати церкву, на ймення Йов, всіляке дбале старання мав при її створенні”. Йов, до речі, керував монастирем у ті часи двічі: протягом 1625-1627р.р. та 1631-1635 р.р.

Але недовго тішилася братія новою церквою. 1636 року трапилась велика біда: монастир згорів дотла. Призначений митрополитом Петром Могилою ігумен Іринарх розпочав будівництво обителі на новому вищому місці, неподалік від спаленого. Монастир відбудували досить швидко. 1638 року було споруджено “церкву теплу Успення пресвятої Богородиці” та інші монастирські будівлі. Споруджування Троїцького храму розпочалось пізніше. Так, 1639 року в Густиню приїхав митрополит Петро Могила із новим ігуменом монастиря Іллею Торським. Саме тоді митрополит, “поставивши хреста, дав благословення на створення великої церкви і з миром від’їхав, утішивши повчаннями своїми братію”.
1641 року заклали Троїцький храм “і почали вельми красно та вправно будувати, аж усі чудувалися”. З літопису дізнаємося і про страшну трагедію, яка розігралась у нашім краю в 1640 році. Того року була надзвичайно люта зима, нуртувала завірюха, тріщали морози. Та не боялися негоди татари. Нестримною лавиною вони неслись українською землею. Тоді пройшлись варвари через всю Вишневеччину. Задиміли віхи й на Прилуччині. Люди, кинувши всі свої пожитки, разом із дітьми тікали під захист стін Прилуцької фортеці. Та не всім пощастило заховатись за спасенними стінами міста. Десь неподалік від монастиря несамовита татарва неслась за купкою переляканих людей, що чимдуж поспішали до Прилук. Наздогнали, виловили, дорослих погнали на Крим, а діток убили. Через три дні кинутих на роздоріжжі діток знайшли подорожні. Вони й відправили їх до монастиря. На той час ігумен був відсутній. Поховавши діток у старій келії, ченці забули розповісти про цей факт настоятелю. Та ось однієї ночі отцю Іллі приснився сон, в якому троє немовлят просять благодаті святій обителі та її братії. Про це видіння він розповів ченцям. Тоді хтось пригадав про наспіх похованих діточок. Розкопавши тіла дітей, вони знайшли їх нетлінними. Далі літописець пише: “і повелів отець, щоб їм раки зробили і поклали туди тіла, з честю їх поховавши на тому місці, де покладено святий вівтар, і на тих святих мучениках створили храм; будували ж його три літа, і красно вельми й оздобно його збудували”.
Через кілька років монастир був повністю відновлений. У 1654 році, їдучи з Києва до Москви, Густинський монастир відвідав антиохійський патріарх Макарій з сином Павлом Алеппським. З великим захопленням останній описує дивовижної краси іконостас Троїцької церкви: “ … ні одна людина не в змозі описати цей іконостас, його масштабність, висоту, велику кількість позолоти, вид і блиск. Він піднімається від землі до верхньої частини найбільшого купола; святі ікони, досить великих розмірів, являють найвищу ступінь довершеності; вони заглиблені у ніші, аби краще була видна їх краса та дзеркальний блиск їх позолоти”.
Але недовго милувалися прихожани красою Густинського монастиря. 28 листопада 1671 року, о третій годині ночі, сталася пожежа. Згоріла Троїцька церква “з усіма своїми прикрасами, тобто з роботою вельми прегарною сніцерською та малярською, також дзвіниця із дзвонами великими та інші численні будівлі погоріли”. Але частина монастиря все ж таки залишилась.

Після цієї трагедії монастирські споруди починають будувати в камені. Кошти на будівництво Троїцького храму надав гетьман Іван Самойлович. Закладання церкви відбулось 8 червня 1674 року. Десь у глибині під фундаментом того дня був покладений лист на пергаменті і православні святині: частка каменя з Віфліємського вертепу, камінь від скелі Чотиридесятниці, свята земля з-під каменя Йорданського та святі мощі. Звели церкву досить швидко, 1 серпня 1676 року відбулось її освячення чернігівським єпископом Лазарем Барановичем.
15 вересня 1697 року у склепі Троїцького храму було положено тіло прилуцького полковника Лазара Горленка, який невинно був убитий своїми козаками 2 серпня 1687 року. Хороброго полковника поховали на полі бою між Кодаком та Самарою. Згодом до могили Лазара прибув його син – полковник прилуцький Дмитро Горленко. Він і вирішив перепоховати тіло батька на Прилуцькій землі, у святій обителі Густинській. З часом монастир став місцем останнього пристанища й інших членів роду Горленків.
Під Троїцьким храмом у 1724 році було поховано ще одну знану на той час постать – прилуцького полкового суддю Івана Марковича Марковича.
Троїцький храм – один з найдовершеніших зразків українського бароко. Г.Н.Логвин зазначав, що церква “показова щодо вишуканості й продуманості масштабного співвідношення об’ємів міжрукавних дільниць і п’ятьох однозаломних бань. Лобова грань головного західного фасаду й усі три грані решти оздоблені двохярусними колончатими композиціями, що нагадують апостольські яруси в українських іконостасах; ця схожість підсилюється й намальованими в них постатями святих. У такому ж ключі організовано і внутрішній простір. Усі п’ять висотно розкритих просторів об’єднані в один великими арками, а в товщі мурів західного рамена влаштовані великі двохярусні арки-лоджії, які надали інтер’єрові художньої виразності і мальовничості. Своїм ритмом і масштабом вони зорово підкреслили енергію і досконалість висотно розкритого простору верхів”.
В кінці ХVІІІ ст. в житті Густинської обителі наступають важкі часи. Спочатку монастир переводять до розряду позаштатних, а в 1793 році й зовсім закривають. Нерухомість обителі перейшла у відомість Міністерства державного майна, а ось бібліотека, архів, церковне начиння перевезли до Чернігова. Братія перейшла до інших монастирів. Після цього більше ніж 40 років в Густині панувало запустіння. Монастирська Троїцька церква була переведена в парафіяльну. В ній проводились богослужіння самостійними настоятелями. З 1809 по 1811 р. настоятелем був священик Павло Колесников; протягом 1812-1814 р.р. – Мирон Мишта; 1814-1817 р.р- Пантелеймон Береговий; 1818-1819 р.р – Тимофій Чернявський; 1819-1822р.р – Гаврило Грабовський; 1822-1828р.р – Іоан Алдаховський; 1828 – 1833р.р. – Пилип Пущинський; 1833-1837 – знову Іоан Алдаховський; 1837-1844 р.р. – Феодор Грабовський.
На початку ХІХ ст. в обителі було 4 кам’яні церкви, одна з них, соборна, в ім’я живоначальної Тройці із престолом преподобного Іоанна Кущника. У ній, за даними 1841 року, можна було побачити величезний іконостас із стародавньою різьбою і портрети князя Вишневецького та Самойловича; перший писаний олійними фарбами на полотні, другий – на стіні. Місцевий краєзнавець Георгій Гайдай писав, що портрет гетьмана Івана Самойловича можна будо побачити на стіні цього храму ще в середині ХХ століття.
Відродження Густинського монастиря припало на сорокові роки ХІХ ст.. 15 травня 1844 року відбулося урочисте відкриття обителі. Тоді ж настоятелем монастиря було призначено колишнього архімандрита Староладозького Микільського монастиря Санкт-Петербурзької єпархії Варсонофія. Він був непоганим господарем. Відновлення та значна перебудова обителі відбулась саме за період його керування монастирем. Так, за перші три роки в Троїцькій церкві вдалося ліквідувати протікання даху, під усіма п’ятьма банями знову приробити карнизи, покрити їх залізом і пофарбувати зеленою фарбою. Але поряд із цим він наніс монастиреві чимало шкоди. В Троїцькій церкві знищив портрет Михайла Вишневецького, познімав з образів і переплавив дорогоцінні шати з гербами Самойловича і Горленка. Дісталося й усипальниці роду Горленків: кістки померлих зсипали десь у кутку в один гурт, а склеп засипали і замурували.
З 1859 по 1877 рік настоятелем монастиря був архімандрит Паїсій. Завдяки його старанням було відновлено ззовні й всередині соборну Троїцьку церкву: замінено стропила і балки під дах, куполи пофарбовано в зелений колір, позолочено хрести на куполах, церкву пофарбовано рожевою олійною фарбою, а всередині поновлено всі іконостаси на стінах, повністю позолочено іконостас.
Трагічне ХХ століття. Монастир в черговий раз закривають. У 1923 році в обителі розмістилась дитяча колонія для безпритульних. З 1942 по1959 р.р. монастир знову почав діяти. Тут проживали в основному черниці Ладанського Покровського монастиря. Потім у монастирі містився будинок престарілих, пізніше лікарня для психічно хворих.
За цей час церковні споруди монастиря прийшли в занепад. Фото 1994 року яскраво демонструє жахливий стан головної соборної Троїцької церкви монастиря: куполи та хрести зруйновані, стіни обдерті, на них то тут, то там проростає молода зелень.
Але чорні дні святої обителі минули. 17 грудня 1993 року, завдяки наполегливій праці настоятельниці монастиря ігумені Вірі, в Густині відкрито Свято–Троїцький жіночий монастир Чернігівської єпархії Московського патріархату. Монастир відродився вчетверте. Храми, у тому числі й головний Троїцький, знову постали в усій своїй красі. То ж є надія, що і надалі цей осередок духовності буде кликати до себе усіх тих, кому важливе слово Боже.

 

Ст.науковий співробітник
Прилуцького краєзнавчого музею ім.В.І.Маслова
Ірина Біленко